Новоград-Волынский - сайт города, Звягель, Новоград-Волинський - сайт міста
Навигация
Главная
История города
Фотогалерея
Статьи
Форум
Альбомы пользователей
Поиск
Карты города
Файлы
Видео
Отели города
Партнеры сайта
Обратная связь
Последние статьи
З історії мікрорайон...
Де була перша оселя ...
Райони міста: Новий ...
Вольная борьба - оди...
Звягелю — 750 років
Погода
Наши партнеры
Перила деревянные http://derevyannaya-lestnica.kiev.ua/derevyannye-perila/ покупайте ; Лучшая циркулярная бу купить со склада Станки-Бу.рф
случайные фото
вид на крепость
Райони міста: Новий Звягель
У другій половині XX століття наше місто, переживаючи значний зріст, поглинуло тринадцять населених пунктів: Ржадківку, Деняцькі хутори, Новий Звягель, корчму Зелена Гірка, Лубчицю, Плетінку, х.Конотоп, Смолку, Старо- й Ново-Корецькі хутори, х.Мочихвіст, Моклянку і Лідівку. Звісно, до Києва нам ще далеко, але терміново потрібно приєднати ще когось — кількість дуже погана. Але з цих тринадцяти населених пунктів найбільш цікавою і відомою є історія Нового Звягеля (Ново-Звягеля) — район сучасних вулиць Леваневського, Фрунзе, Рибалка і Толубка.

Вже в інвентарі 1620 року він вперше згадується як «фільварок Звягельський під містом». На той час у ньому уже були: новозбудована біла «ізба», крита соломою; одна пекарня з «сенами» і стара пекарня з коморою; «півниця» (льох) для молока з курником, над нею новозбудована стайня, крита соломою. У фільварку утримувалось 50 голів великої рогатої худоби (ВРХ), 131 вівця, 43 кози, 29 свиней і 41 порося, 145 шт. домашньої птиці і 20 коней. Тобто, фільварок був досить міцним на той час господарством.

Але в інвентарі 1699 року, знайденому Л.Коганом у Мінську, можна побачити наслідки «козацької руїни» і початок відновлення після неї. Інвентар містить точну вказівку на місцезнаходження фільварку: «на горі праворуч перевізу» — тобто район сучасного Будинку офіцерів. Двірський фільварок був обнесений частоколом з трьома брамами. У ньому були пекарня, «сирник» на чотирьох стовпах, пуста халупа, обора для ВРХ, хлів для домашньої птиці — все в занедбаному стані. У фільварку нараховувалося лише 17 голів ВРХ і 17 шт. домашньої птиці. Але двірські лани, що за десятиліття «руїни» позаростали грубим деревом, вже прочищалися і готувались до сівби. Поруч з перевізом була уже майже збудована корчма.

У 1867 р. В.І.Пероговським був описаний «Инвентарь крестьян старого и нового Звягеля, их повинностей и даней», складений 24 березня 1766 р. Тобто, Новий Звягель був повноцінною частиною міста. У 1766 р. в ньому було біля чверті будівель міста. 65 років місто відроджувалось переважно за рахунок правобережної частини — передмістя Новий Звягель.
Після переможних воєн Російської імперії з турками остаточно зникла одвічна загроза для України — татарські набіги. Вочевидь, саме після усунення татарської загрози, скоріш за все, після страшної пожежі 1775 р. за Каспера Любомирського, генерал-поручика російської армії — резиденція володарів була перенесена до Нового Звягеля.

Але існує принаймні ще дві версії, за якими ця подія трапилась за часів володарювання Маріани — дочки К.Любомирського (помер 1778 р.).
Згідно з однією з версій, досить «глухою», резиденція до Нового Звягеля була перенесена після смерті в замку від падіння з висоти малолітнього сина Маріани від другого шлюбу, з графом Валеріаном Зубовим — Платона. Але документально підтвердити чи спростувати цю версію поки не вдалось. Єдине, що вдалось встановити, — Зубови дійсно мали сина Платона, який помер малолітнім.

Інша версія відноситься до подій початку 1796 р., коли Звягель був викуплений до казни у графині Маріани Потоцької (за першим чоловіком) разом з 375 га землі. Це було зумовлено намаганням Катерини II створити з нашого міста нову російську столицю Волині. Але Новоград-Волинський був придбаний без свого правобережного передмістя — Нового Звягеля. Він офіційно став селом і отримав свою другу назву «Ново-Звягель». Одночасно він став центром Ново-Звягельського ключа (ключ — адміністративна одиниця економії, яка об'єднувала декілька сіл). Але фактично він весь час залишався саме міським передмістям.

На користь більш ймовірних версій свідчать відомості, наведені в «Історико-статистичному опису Преображенського приходу» 1895 р. Про будівлю, де на той час знаходилось повітове казначейство (потім відділення Держбанку СРСР, на узвозі по пр.Шевченка, праворуч), зазначено, що то колишній князівський палац, до якого ще тоді з замку існував підземний хід довжиною 181м. Але палац саме «князівський», тобто Любомирських, остання з яких Маріана вже в першому шлюбі стала графинею (ще до 1795 р.).

Після смерті другого чоловіка у 1804 р., Маріана (за хрещенням — Марія Федорівна) втретє вийшла заміж. Саме третьому чоловіку — генералу Федору Петровичу Уварову, майбутньому герою Вітчизняної війни 1812 року, у 1805 р. вона зробила дарчий запис на всі свої маєтності, у т.ч. на Новий Звягель. Цей запис був підтверджений рескриптом імператора Олександра І у наступному році. Тема розподілу Ново-Звягельського ключа добре вивчена В.С.Ваховським.
У лютому 1806 р. М.І.Кутузов писав дружині про те, що «квартира» йому «в Новгород-Волынске, то єсть в деревне Уварова», 7 місяців 1806 р. у Новому Звягелі знаходилась головна квартира (штаб) видатного полководця.

Двічі, у 1810 р. після смерті М.Ф.Уварової і особливо після смерті у 1824 р. самого Ф.П.Уварова, за Новий Звягель й однойменний ключ змагалася дочка М.Ф.Уварової — Емілія. У першому своєму шлюбі — графиня Калиновська, у другому — Челіщева, формально народжена у шлюбі з Потоцьким, але узаконена як Зубова. Але її намагання були марними — як першого, так і другого разу, особисто втрутився Олександр І. Спадщина Ф.П.Уварова відійшла синам його стрия — Івана Ілліча Уварова. Новий Звягель разом з ключем дістався генерал-майору Степану Івановичу Уварову, Все, що досі вдалося встановити автору, при Бородіно у 1812 р. він був прапорщиком лейб-гренадерського полку.

Спадщина була чималою. Адже, крім адміністративного центру економії Нового Звягеля, до ключа відносились: Вершниця, Чижівка, Ржадківка, Романівка, Слобода Романівська, Кропивня, Броники, Ужачин, Гали, Іванівка, Тупальці, Андріївка, Буда Очеретянка, Буда Іванівка, згодом ще дві слободи: Поліянівка і Муравця, осадженних після опису 1848 р.
Після смерті С.І.Уварова над його спадщиною була встановлена опіка. Крім матері Г.Ф.Уварової (згодом Струкової), співопікуном був призначений Ксаверій Вікентійович Завадський.
Страшний буревій 1864 р, приніс значні збитки в економії. У самому Новому Звягелі в оранжереї, що знаходилась біля будинку володарів, були вибиті всі шибки.
Єдиний спадкоємець С.Уварова, його син Федір, помер у віці 18 років у 1865 р. у Парижі. У долю Нового Звягеля знов втрутився імператор, на цей раз Олександр II. Опіка була припинена, володарками Нового Звягеля стали доньки Степана — 20-річна Марія і 19-річна Євгенія. Євгенія на той час уже була одружена з Сергієм Михайловичем Мєзенцевим, в тому році у них народився син Борис — майбутній останній володар Нового Звягеля. С.М.Мєзенцев — офіцер із заможної родини, його батько — старший брат шефа корпусу жандармів Миколи Володимировича Мєзенцева:— гофмейстер імператорського двору Михайла Володимировича Мєзенцева, відомий благодійністю. Саме ці сестри, які, скоріш за все, виховувались у Смольному інституті і мешкали саме у Новому Звягелі, згодом стали добрими знайомими родини Косачів. Про них у своїх спогадах добре згадує Ольга Петрівна Косач (Олена Пчілка).

У 80-х роках XIX ст. за описом Л.Рокоссовського Новий Звягель мав більше 200 душ власного населення і 938 га землі. Його прикрашала резиденція володарів із чудовим парком на мальовничому березі річки Случ. Він став не тільки аграрним, але і промисловим передмістям Новограда-Волинського. В ньому працювали винно-горілчаний і пивоварний заводи, фабрика екіпажів (потім гнутих меблів) і водяний млин. Заданими В.С.Ваховського, броварня у Новому Звягелі виникла при Ф.П.Уварові, тобто стала другою броварнею на Житомирщині, яку на початку XIX ст. фундував видатний воєначальник. Першу фундував сам М.І.Кутузов. У ключі нараховувалось трохи більше 28 тис. га панської землі.

Наприкінці 90 років XIX — у перших роках XX століття на місці старого був споруджений новий будинок. Побудований в еклетично трактованих формах ренесансу, бароко і класицизму, він відноситься до числа виразних зразків садибної забудови кінця XIX- початку XX ст.(стилю «історизму») і відтворює стилізований романтично-трактований образ палацу середньовічного замку. За компановкою головних форм він співпадає з абрисом північно-східної стіни Звягельського замку. Архітектор не встановлений. Замовляв проект і почав будувати його ще старий полковник (пом. 1902), добудовував уже син Борис.

Нині відомий як «палац Мєзенцева», є чудовою окрасою Новограда-Волинського і яскраво підкреслює, разом зі старовинним парком, мальовничість правого берегу річки Случ.
Останній володар Нового Звягеля — камергер імператорського двору Борис Сергійович Мєзенцев разом зі своєю дружиною Ольгою (в дівоцтві Батуриною, донькою сенатора) залишили про себе добрі спогади. Деякі з них встигла записати В.Ксендзук. Автор бачив спогади старожилів с.Теснівка, які уже після Другої світової війни згадували, як Б.С.Мєзенцев першим придбав автомобіль у нашому місті, ганяв разом з дружиною по «соше» і «лякав коней і перехожих», а одна бабця навіть «зумліла».

Але, незважаючи на добре ставлення, з відходом німецьких військ у листопаді 1918 садиба була розграбована селянами. Автора певний час дивувало, чому штаб Першої Кінної армії не був розташований у «палаці» Мєзенцева. Але згодом у мемуарах Г. Генке вдалось знайти свідчення про те, що 1920 року поляки через необережне поводження з вогнем зробили в «палаці» велику пожежу.

При впровадженні нового адміністративно-територіального устрою у 1929 році два населених пункти: Новий Звягель і корчма Зелена Гірка добровільно увійшли у склад села Лубчиця.
Після ремонту будівлі у «палаці» 1926-1928 р. розташувався педагогічний технікум, який потім змінив медичний технікум.

На самому початку 30-х років терен Нового Звягеля і колишньої садиби Мєзенцевих міцно «окупували» військові. На терені Нового Звягеля почалось активне будівництво військових об'єктів і будинків командного складу. В середині 30-х років на місці фільварку був збудований чудовий Будинок РСЧА. Розгорнулось будівництво ДОТів по правому берегу Случі і командного пункту Новоград-Волинського укріпрайону (300 м від Будинку РСЧА). До війни у «палаці» розташовувалися штаби 14 кавдивізії і 9 механізованого корпусу. У той час у Новому Звягелі мешкали і служили видатні воєначальники Л.Г.Петровський. А.І.Єрьоменко, К.К.Рокоссовський.

З початком Великої Вітчизняної війни у липні 1941 р. активний супротив чинили обидва ДОТи Нового Звягеля, які відомі за прізвищами їх захисників: Лук'яненко і Петрякова. В міському Музеї бойової слави зберігається фрагмент внутрішньої обшивки ДОТу з написом: «погиб в боях за ДОТ красноармеец Алексей Петряков 14/VІI/41». Новий Звягель був захоплений 10 липня 1941 р., Петряков протримався ще майже п'ять діб.

Уже у вересні 1941 р. на німецьке «свято», яке влаштував хтось з нащадків Мєзенцева, «завітали» партизани. Про цей «візит» навіть написала газета «Красная Звезда». З початком окупації Будинок РСЧА уподобав гебітскомісаріат, а ось хто врешті-решт уподобав палац — не встановлено. У вересні того ж року за Будинком РСЧА був здійснений масовий розстріл мешканців міста. В казарми військового містечка №2 вперше у місті окупантами було підведено парове опалення і забезпечено постійно гаряче водопостачання.

З визволенням міста у січні 1944 р. у військовому містечку №2 чотири місяці розташовувався оздоровчий табір для німецьких військовополонених, смертність в якому складала 50-65 осіб на добу. Ховали їх на терені містечка.

У той час почалось відновлення військових містечок, в які прийшли нові військові частини, домів офіцерського складу (т. зв. ДОСів), відновлення економіки Нового Звягеля. У 1947 р. у складі с.Лубчиця він повернувся офіційно до складу міста.

За століття винно-горілчаний завод перетворився спочатку на спиртзавод, потім — на завод кормових антибіотиків. Нині — це ВАТ «Біоветфарм».
До і післявоєнне будівництво житла для військових зробило Новий Звягель одним з найбільш густонаселених районів міста. У 90-х роках XX ст. у Новому Звягелі німецькою фірмою «Хохтіф» був збудований гарний мікрорайон, з чудовою школою, дитсадком і торгово-побутовим комплексом. Будівництво житла для військових в ньому було продовжено у XXI ст.

Ось така історія одного з районів міста, в долю якого тричі втручались імператори і неодноразово війна, в якому мешкали і служили, володіли видатні полководці — від М.І.Кутузова до К.К.Рокоссовського. Звісно, в ній ще багато «білих плям». Але взагалі треба відмітити — перебування військових забезпечило Новому Звягелю його сталий розвиток. Але майже 400-річна історія Нового Звягеля останні 15 років дуже сильно затерта його новою «назвою» — «Болгарбуд». Цікаво, яку б він мав назву, якщо б німці, як в. інших містах, підрядили для будівництва турків?

Олександр Провоторов,
член Національної спілки краєзнавців

10-02-2010 0 Комментариев · 16695 Прочтений · Для печати
Комментарии
Нет комментариев.
Добавить комментарий
Пожалуйста залогиньтесь для добавления комментария.
Рейтинги
Рейтинг доступен только для пользователей.

Пожалуйста, залогиньтесь или зарегистрируйтесь для голосования.

Нет данных для оценки.
Темы форума
Новые темы
Фонтан
Дымоход
парфюмерия lambre
Подарки на все случа...
Проблема с автомобилем
Обсуждаемые темы
Фонари тактически... [91]
Улыбнемся?) [27]
Актуальные новости [23]
Интернет в Новограде [17]
Город должен знат... [11]
Авторизация